Виховний захід .У пам'яті народу

У пам’яті народу

Вечір – зустріч з учасником  УПА  Г.Є.Кульчицькою

 Мета 

-         знайомити учнів з героїчними сторінками минулого України, діяльністю Української Повстанської Армії  як армії ІІ світової війни;

-         ознайомити зі славетною історією Кульчицької землі –  бойовими місцями УПА;

-          висвітлити правду та вшанувати пам'ять про славних героїв національно-визвольного руху;

-         розвивати вміння збирати і аналізувати інформацію з різних джерел;

-         сприяти розвитку історичної свідомості учнів, вести дискусію з даної проблеми на основі здобутих знань з історії, виховувати учнів в дусі патріотизму, толерантності, утвердження ідеалів демократії;

-         формувати почуття патріотизму та активну громадянську позицію учнівської молоді.

Сценарій тематично-просвітницького заходу

Життя – дар Божий , це усім відомо.

Гідно прожити нам Біблія велить .

І радість ,і біль,і сум , і горе -

Все у цім світі треба пережить .

Ведуча

Доброго дня усім, дорослим і малим. Ми раді Вас вітати на шкільному святі

Ведучий

Подія велика нас зібрала, адже день 14 жовтня визнано днем   утворення Української Повстанської Армії . Це свято збігається з історичним козацьким святом Покрови, у якої ми просимо щасливої долі

Згадаймо нині про всіх тих,

Що полягли на полі слави.

 За волю й щастя нас живих,

За волю нашої держави.

Згадаймо тих героїв нині,

Які самі себе стріляли.

З словами "Слава Україні!»

Вони в криївках умирали.

Згадаймо тих, яких кати

 В застінках  тюрм замордували,

 І тих, що десь серед тайги

У мерзлу землю прикопали.

Як світла пам'ять про всіх них

Буде присяга нас живих:

Так, ми завершим їхню справу

Збудуємо справжню українську державу!

Кульчиці – село завзяте,

В нього історія своя,

Воно повстанцями багате,

В селі їх було біля ста.

Вони вмирали як герої

В боях у рідній стороні.

Пам’ятай їх клич один : «Усі до зброї

За Україну, рідний край»

І ні один з них не вернувся,

Хоробро впали юнаки,

І пісні їм усі співають :

Героям слава !Навіки!

Ведучий

У цей осінній святковий день радо вітаємо у нашій школі  поетесу Ганну Євстахіївну Кульчицьку.

Ведуча

Є люди, яких не помічаєм поміж сотень інших, а поговориш - і відчуєш: перед тобою особистість, багата внутрішнім світом людина. Саме такою людиною є наша місцева поетеса - прекрасна жінка, мати , трудівниця, член «Союзу українок», член Самбірського літературного товариства «Дністер», учасник народного хору «Діброва» , а ще - наша односельчанка.

В її віршах - нескореність і мужність,

І пам'ять про героїв - земляків

Які життя своє віддали

За незалежність нашої держави .

Пекучий сум, непрохана сльозина…

І в рідний край ведуть шляхи,

Де тихі верби над водою ,

У Кульчиці -  з Сибіру, з Воркути

Із всіх світів я повертаюсь

До свого рідного гнізда

 Колись тут азбуки навчалась,

Та школи тут уже нема.

 Не зустріча мене лелека,

 Як в тому пам'ятному дні.

Тільки вітри несуть здалека

Минулу молодість в човні.                                         Пісня «Летять лелеки»

 Ведуча

Так, саме сюди, до рідного села, линула спогадами у збірці «Мої незміряні шляхи» наша гостя - поетеса Ганна Євстахіївна . У вересні 1947р. заарештована і засуджена військовим трибуналом до 10 років позбавлення волі і 5 років позбавлення прав за участь у підпільній жіночій мережі ОУН на Самбірщині . Термін відбувала в зонах „особливого режиму" в  Комі АССР  до 1956р.

Йду селом я тихо в сніжну заметіль,

 Згадую я лихо, клятих ворогів.

Горить горобина на сонці вогнем,

 Не об’їдеш долі хоч яким конем!

Йду селом, а думи полетіли ввись.

 Село моє рідне, до мене горнись!

Я тобі вклоняюсь за стільки років

Ти для мене - сонце з Дністра берегів!

Йду селом тихенько, не збудити б жаль.

Тут моє дитинство, тут моя печаль.

 Не зазнала долі я в своїм селі,

 Каралась в неволі скрізь по чужині.

Йду я крок за кроком у своїм селі,

Думки, мов барвінок, снуються мені.

Хто не тратив друзів, рідного села,

 Той неначе в лузі вискочка — сова.

Ті самі ялини, й верболози ті,

 Тільки люди, люди всі якісь чужі:

 Ні слова-розмови, загрубілі всі...

 Хто ж посіяв горе на нашій межі?

Одне рідне сонце в очі мерехтить:

 „Я тебе стрічаю, як було колись.

Ти частинка наша - нашого села,

 Що рано пропала в вирії життя.."

Йду селом я сміло. Як мені не йти?

Тут я присягалась в повстанчі ряди.

 Своїх людей люблю, хоч не знаю всіх.

Село моє рідне, Кульчиці мої!

Ведуча

Коли людина далеко від рідного краю, розлука стає просто нестерпною. До болю знайомі місця: і батьківська хата, і верби на берегах річки дитинства, і росяні стежини, якими бігала, коли була малою, і криниця, з якої пила цілющу, найсмачнішу у світі воду, і рідні дорогі обличчя виринають у пам'яті, як фрагменти кінофільму і кличуть до себе у снах.

В саду злітає жовте листя,

 Гойдає вітер сумно явори,

Вороння кряче в полі чистім,

І гасне світ багаття і краси.

І холод люто з поля набіга,

Сріблястий іній впав на віття голе,

На кущ троянди, що ще ожива,

І дзвін забутий б'є у серце болем.

З журбою в безвість утіка

Життя моє, натомлене собою,

І голос невідомий, й ніжне почуття

 Ведуть мене судись у снах до бою.

Чарівна ніч. Ласкаво світять зорі,

Лиш сниться часто по ночах

Колючий дріт, що пнувся вгору,

Нестерпний гавкіт псів у таборах.

Моя земля, я в ній живу однині:

Чи в злі, чи у добрі - до самого вже гробу.

Який то жах померти на чужині,

Не поклонившись отчому порогу

Ведуча

Сьогоднішнє свято пам'яті воїнів УПА ми присвячуємо вам , шановна Ганно Євстахіївно.

Пісня «Десь там далеко на Волині»

Ведуча

 Історія Повстанської Армії золотими літерами вписана в історію України. Вона вела справедливу визвольну боротьбу проти трьох жорстоких тиранічних режимів світу. Пролита кров членів УПА, не кане в забуття. Сини України! Українські повстанці!.. Вони вмирали як герої, а останніми їхніми словами були: «За тебе, свята Україно!»

Ведуча

Вони вмирали ще зовсім юними, навіть не ставши на весільний рушник. Своєю кров'ю вони зросили святу землю. їх живими спалювали на вогнищі. І тому українська земля є особливою, земля ,полита кров'ю і посипала юнацьким попелом. Родина, з якої син чи брат пішли в УПА, була вирізана або розстріляна, не давали поховати тіло повстанця. Дітей кидали в криниці. Плач янголят доносився з них від Волині до Донбасу. Пекло здригалося від звірств, які чинили окупанти над українцями.

Ведуча

Скільки їх полягло? Не злічити повстанців. В чому був їх гріх? В тому, що вони любили українську землю, материнську землю, що не розмовляли пошепки рідною мовою, а вголос, що співали українські пісні, колядки ...

Ведучий

 Це про них, відомих і невідомих борців - чоловіків і юнаків, жінок і дівчат - писали , що вони вмирали " невписаними в книгу слави", і закликали, щоб "помолитися за тих, кого вів кат на смерть", щоб над ними "Господь в небесній твердині простер свої долоні милосердні".

У день жовтневий сказати маю|

До тебе, людино, звертаюсь, волаю:

Залиш на хвилинку щоденні турботи,

З собою побудь у глибокій скорботі,

Згадай чоловіка, товариша, брата,

 Дружину, сестру чи посивілу матір –

Усіх, хто кував перемогу й загинув

За тебе, за мене - за Батьківщину

Ведуча

На честь усіх полеглих, на честь усіх тих, хто не повернувся з війни, запалимо свічку і хвилиною мовчання вшануймо героїв.

                                                                                   Хвилина мовчання

Ведуча

Тим, що живі, які сьогодні з нами, вам вічна любов, наша любов, наша пам'ять, низький уклін за мужність, за міць духу, вірні сини України - українські повстанці.

Ведуча

Минуло багато років від того часу, коли збройні групи ОУН, відділи самооборони почали об'єднуватись в армію. Волинь і Полісся стали колискою УПА. Потім УПА поширила своє функціонування на всю Україну.

Ведуча

Повстанська Армія - єдина збройна сила, яка в період Другої світової війни стала на захист  гнобленого і тероризованого українського населення і вела кількалітню завзяту боротьбу проти

німецьких та московських окупантів.

Ведучий

Ряди Української Повстанської Армії поповнювали люди з усіх земель України, з різних суспільних верств, професій та переконань, їх єднала одна ідея - гаряча любов до України.

Ведуча

Бажання волі для свого народу і Батьківщини скріплювало завзяття, давало силу та витривалість у   цій боротьбі, перетворюючи їх у незламних борців за волю й самостійність України.

Ведучий

Українська Повстанська Армія утворилася в 1942 році, як вияв волі і протесту українського народу проти гітлерівських і московських окупантів. Організація українських націоналістів, керована Степаном Бандерою, була єдиним організатором і керівником УПА. Хоч С. Бандера був ізольований від безпосередньої участі у боротьбі, будучи в німецькому концтаборі, а після війни опинився на чужині, його вплив на хід та розвиток національно-визвольної боротьби в Україні був вагомий.

      КНИГА, ЯКА МОВЧИТЬ                           Ганна Кульчицька         

Стоїть в задумі темний ліс

Й свою історію ховає.

Йому столітню книгу хтось приніс

І він нащадкам правду розкриває.

Читай, обкрадений народе,

Тут кожна гілка знає тайну,

 Як гинули повстанці за свободу

 Із лютим ворогом в бою..

Тут було все: і смерть, і рани,

 І зойк зчорнілих матерів,

І брязкіт ворожих кайданів,

 Що доносився з Соловків...

Сумує дуб, ялина, явір,

Калина сльози ллє дрібні,

 Кує зозуля вічну славу,

Де сплять повстанці молоді.

Життя вирує в темнім лісі,

 Бо пам'ять ще жива про всіх.

А ми оспівуймо у пісні

 Бої ці славні , лісові...

Пісня « Гей у лісі ..»

Дороги , дороги, дороги,

Тернові стелились гілки.

Лишаючи рідні пороги,

До бою ішли юнаки.

До Чину святого за волю,

За батьківські рідні поля

Лягли ви в вогненному бою,

Від крові здригалась земля.

Стежини, стежини, стежини,

Журбу розмивали дощі.

Там месники йшли України.

Горіли заграви в вогні.

Могили, могили, могили,

В задумі схилились хрести.

Вставайте до нового Чину

Вкраїни безсмертні сини!

Ведучий

Воїни Української Повстанської Армії, взявши зброю, урочисто клялись своєю честю і совістю перед великим народом українським, перед святою землею українською, перед пролитою кров'ю усіх найкращих синів України : боротися за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу...

Ведучий

Скільки їх, які отак клялись, молодих, життєрадісних, сповнених мрій полягло в жорстокій, нерівній   боротьбі. І не погладять їх більше теплі ласкаві материнські руки, не почують доброго мудрого    батьківського слова, не прийде, не поцілує кохана дівчина. Ворожі кулі обірвали їхнє життя.

Ведучий

У поетичній збірці «Мої незміряні шляхи» Ганна Кульчицька вмістила поезії-посвяти молодим воїнам УПА . Молодою Ганна  Євстахіївна змушена була залишити навчання у Самбірському педагогічному училищі, тому що під псевдонімом „Марта"стала зв'язковою збройного підпілля жіночої мережі ОУН на Самбірщині, якою керувала „Зеня", „Богдана" - Леся Гайдукевич. Відтак „Марта" - член боївки надрайонового референта під псевдонімами „Кардаш", „Богдан".

Ведучий

  Мужнім односельцям братам Кульчицьким- Жигайлам , які загинули в УПА

Ганна Кульчицька ОСІНЬ

Пожовкле листя опадало. Осінь.

 Така розкішна цілунками вітрів.

 А за рогом хати, де видніє просвіт,

Притулилась мати, чекає синів.

У чеканні цьому днів не зрахувати.

 Відцурались люди: сусіди, рідня.

Може не впізнали? Зажурилась мати,

Залягла на скронях вічна сивина.

Стоїть одинока, немов сиротина,

 І голубить серцем темнії ліси...

-Прилетіть, соколи, хоч би на хвилину,

Де ж ви забарились, де вас віднайти?

І ніби виходять вони на полянку,

Узявшись за руки, до матері йдуть

. -Дмитрику, Омельку, Славку, Степанку,

 Мої ви рідненькі, на вас усі ждуть...

Молоді і дужі, в руках скоростріли,

Сіяють тризуби в горі на шапках.

-Мамо наша рідна, ми тебе зустріли

Й станемо на варті гордо у віках

Стрепенулась мати, бій кипить, вирує,

 Кулемет аж стогне - розколовся світ.

 Рвуться десь гранати - наче рапортують,

Несуть Україні волю і привіт!

Ганна Кульчицька ОСТАННЯ НІЧ

Присвячую братові, який загинув в УПА (псевдо „Щука")

Було то в ніч...У ніч у солов'їну,

Як скоростріли мліли від пожеж.

В ту ніч вони вмирали за Вкраїну

І він вмирав за Україну теж.

Весняний вітер нагинав калину,

Сховалось сонце в лісовій імлі.

„Не сумуйте, рідні, не один я гину

 Й не один я ляжу у чужій землі..

А очі сині-сині, як блакити,

 Шукали в небі ту свою зорю.

 Вже залишилося так мало жити,

А він же матері сказав : «Прийду."

„Прощавай, матусе, плакати не треба,

 Бо я Україну понад все любив..."

Лежав в траві лицем навпроти неба,

В очах-волошках подив залишив...

Злетілось вороння із чужого поля,

 Утікали зорі в далекі світи .

Чи встиг полюбити? Така його доля;

Хоч би хто калині допоміг зрости.

Нема ні могили, і нема калини,

 Матері немає, рідної сестри.

Тільки вітер свище в лісові долини,

Замітає славу, заміта сліди...

Пісня  «Йшли селом партизани»

Ганна Кульчицька     ПАМ'ЯТЬ

Присвячую пам 'яті Марії Кульчщької (псевдонім „Мотря ")

Хто ти, дівчино, з якого роду, що віддала життя за свободу?

А до нас лиш приходиш у снах,   мов русалка ота дністрова.

Секунди, мить і вічний біль;

 Герої не вмирають двічі.

Ти кривді, що спинила день,

 Дивилася сміливо в вічі.

Гранати зойк, згасає світ,

Десь скрикнув ворон за горою.

 І руки, наче мимохіть,

Затискують холодну зброю.

Спаси, помилуй, Боже, нас,

 - Не дай катам. Ми гинем ...

За гріх один - єдиний наш –

Любов до Батьківщини.

І ворог суне в кирзаках,

 Неначе в рідну хату.

 Останній постріл у життя...

 „Прощайте, мамо, тату!.."

Упала „Мотря" в сон-траву,

 Навік закрились очі.

Тріпоче вітер косу золоту,

Красу земну дівочу.

Геройська смерть сплела вінок,

І без барвінку й рути...

Ти за ідею поклялась

 Умерти так, або здобути!

Ганна Кульчицька

СЛЬОЗА

Присвячую подрузі по боротьбі  (псевдо,, Марія "),

яка загинула в с. Кульчиці Симбірського району, де й похована.

Сльозою - болем упаду

До ніг твоїх, моя прекрасна,

За те, що в тобі я живу,

Зате, що в пам'яті не згасла.

Схиляю голову в журбі,

А сум розвію по листочках,

І гірким спомином торкнусь

Всіма забутого горбочка.

Ми разом йшли у темряву густу,

Де дві дороги круто розділились.

 Тебе зустріти більше не судилось

Усміхнену, щасливу і живу...

З далеких я доріг спішу

Несу тобі квітки лілеї

 За те, що мужньою була в бою,

 За те, що впала за ідею                                           Пісня «Там під львівським замком»

Ведуча

Згадаймо тих, що були організаторами боротьби і їх подвиги вписалися золотими літерами в історію Української  Повстанської Армії.

Ведучий

Це Тарас Чупринка (Роман Шухевич) - головний командир УПА, генерал-хорунжий. У 1944 році отримує ранг головнокомандувача УПА , Голови Проводу ОУН на українських землях. 5 березня 1950 року Роман Шухевич загинув геройською смертю в бою з більшовиками в с. Білогорща, що біля Львова

Між небом і землею - мла,                                     

Дрімає ліс в гущавині туману.                         

Десь тут упав герой УПА,

Десь тут пролита кров багряна.                                  

Тут зупинилася весна,

На мить застигла у розпуці

Тут впав останній генерал,

Не дав себе в ланці закути.

 Схиляю голову в журбі

 Моя молитва в небо лине.

 До віку вдячний я тобі

Що ти поліг за Україну.

Ведучий

Штаб Української Повстанської Армії очолював генерал-хорунжий Перебийніс. Його справжнє прізвище Дмитро Грицай. Народився 1907 р. у с. Дорожів Самбірського повіту, загинув у бою.

Ведучий

Командир  УПА-Північ  полковник  Клим   Савур  загинув  геройською   смертю   в   бою   з більшовицькими окупантами.

Ведучий

Командир УПА-Захід полковник Шелест-Вишитий (Василь Сидор) загинув 17 квітня 1949   року в бою з більшовиками.

Ведучий

УПА налічувало 40 тисяч бойовиків і 60 тисяч допоміжних структур. Масовий збройний опір не давав можливості німцям вивозити молодь до Німеччини, а також боронив населення від польського і більшовицького терору.

Ведучий

У 1946 році для знищення УПА більшовики стягнули у Західну Україну понад півмільйонну армію військ НКВД, танкові з’єднання і почали велику блокаду, в ході якої було застосовано всі     можливі засоби терору і провокацій навіть щодо мирного населення.

Ганна Кульчицька          ЙШЛИ ПАРТИЗАНИ В БІЙ

Йшли партизани в бій кривавий,

У бій святий до синіх гір.

 Їм шлях тернистий простелявся,

 Йшли долі злій наперекір.

А ніч таємно шепотіла:

„Сміливо, рідні, на двобій!

 Здригалися Карпати сині

У боротьбі тій віковій.

І впав стрілець посеред шляху.

Нелегко було в тім бою.

І кров по вишитій сорочці

Струмочком бігла у траву.

І все змішалося до болю:

Покоси, кров, життя і смерть.

І він вмирав на полі бою

І як герой, і як борець.

Не спала мати до півночі,

В долоні взявши сивину,

Чекала сина в вишитій сорочці,

Вдивлялася в далеку далину.

Він тут, матусе, йди до сина!

 Прости йому і помолися.

 Він впав за волю України,

 Хоробро з ворогами бився.

В руках застигли дві гранати,

Загусла кров на вишитій сорочці

І впала серед шляху мати,

 Закрила рідні, карі очі.

І ще один з берези хрест

 Вкопали друзі край долини,

Це за життя, за славу й честь,

Що він оддав за Україну!

Ганна Кульчицька МАМИНА БЕРІЗКА

Край битої дороги попід ліс

 Стоїть берізка, наче диво.

 Мрійливі пасма її кіс

Лоскочуть землю жартівливо.

Це не берізка - пам'ять про загін.

Не смійте рвати з неї листя!

Один листочок - тисячі сльозин,

Що виливала мати, як намисто.

Ось до берізоньки ідуть

Після боїв спочити

 Ранені хлопці і несуть

Повстанця хоронити.

Принесли тихо, положили,

 Лиш чути постріл де - не - де.

 Берізка коси розпустила,

Накрила тіло молоде.

Відкривши очі він шептав

-         Прощай берізонько кохана,

-         Ти розкажи, як я вмирав,

-         І як мене боліла рана.

Малий горбочок - та глибока яма,

Ще й досі певно без хреста

 А із могили чути :»Мамо!

 Я близько рідного села...»

Ох не топчіть могилу слави .

Бо то берізки рідний син.

Не смійте рвати з неї листя:

 Один листочок-тисячі сльозин

Ведуча

Воїни Української Повстанської     Армії присвятили себе боротьбі за свободу українського народу і  самостійну українську державу. їх патріотизм був щирий і відвертий. Своєю самопосвятою та героїзмом вони довели, що мета їхнього життя була справедлива, чесна й велична. Українські повстанці боролися під гаслом: "Здобудеш Українську державу або згинеш в боротьбі за неї!" їхня

жертовність стала запорукою невмирущості української ідеї.

Ганна Кульчицька     ДО ОСТАННЬОГО

Я бачила, як зірка в благанні

 Десь за обрій упала униз,

І як місяць щербатий дорання

Біг за нею і раптом повис.

Так і доля мене доганяла,  

 Не дігнавши, спіткнулася ниць.

І так до останнього серця удару

 Я лечу і стремлюся кудись.

Хай загину, бо згинуть не шкода,

Хай почую хоч правду святу,

Що воскреснуть, як пам'ять народна

Ті, що впали в нерівнім бою.

Ведуча

Так щиро, зворушливо й трепетно - ніжно, з любов'ю до рідного краю може писати лише той, хто його по - справжньому любить, для кого воно — невід'ємна частина життя і власного « я». Без зайвої високої патетики, без гучних і пишних фраз, а просто, непідробно щиро, так, як дочка любить рідну матір, любить своє рідне село Ганна Євстахіївна.

Ведуча

Шановна Ганно Євстахіївно, ми знаємо , що ще з шкільної лави ви почали писати вірші і виступати з ними на святкових заходах. У ваших віршах правдиво розкривається людська доля не тільки в її зв'язках з тими історичними подіями, учасником яких вам довелося бути. У них розкривається незагоєна рана вічної туги за друзями по боротьбі.

Ведуча

У вашій збірці - цілий цикл віршів « осінньої» тематики. Вони торкають найтонші струни нашої душі, спонукають до роздумів. Ця жінка усі свої твори виносить на суд власної совісті і судить їх строго і непомильно, бо вважає, що поезія нерозлучна з правдою.

 Ведуча

Ганно Євстахіївно, ми запрошуємо Вас до слова. Поділитись, будь ласка, з нами спогадами про ті

далекі часи, прочитайте нам свої поезії, про яких ми ще не чули і не знаємо.

Ведуча

На завершення нашої зустрічі я хочу щиро подякувати Вам за те, що Ви прийшли до нас з своїми чудовими віршами, за небайдужість до поетичного слова, за поетичний вогонь у Вашій душі. Бажаємо ми всі Вам здоров'я, довгих років життя і успіхів на Вашій поетичній ниві .

Ведуча

Вам бажаємо  «Многая і благая літ»

                      

     

Відділ освіти Самбірської райдержадміністрації

                                     

Творча робота

Пам’ять

                                                                                  

                                                                Конкурс «Я з повстанського роду»

                                                              проза про діяльність УПА та її героїв

                                                                                        Пам’ять

                                                        Попіль Олена Ярославівна (15 років)

            10 клас

                                                                            Кульчицький НВК

         с.Кульчиці

    Самбірський район

      Львівська обл.

   Вчитель Досяк С.П.

            

                                                 Пам’ять

 За вікном осінь. Така розкішна!Від поцілунків вітру злітає жовте листя. Про щось шепочуть сумно дерева. Густий туман вкрив усе навколо, ховаючи в свої обійми темний ліс і його історію .

   Знайомою стежиною спішу до школи. Здається все навколо таким рідним і дорогим. Перехрестившись , проходжу біля церкви Воздвиження Чесного Хреста та мимоволі  поглядом лину на невисоку могилу , де в  задумі схилився березовий хрест .

Знаю, що у рідних Кульчицях ще у 30 роках були насипані дві символічні могили. Їх руйнували , а вони знову за одну ніч виростали .Усі вороги боялися цих могил , а народ прикрашав їх вінками , квітами. Відновлені вони у 1990 році , як символ боротьби , незламності , непокори і відваги дідів, батьків, синів і дочок України.

Тривожно робиться на душі , а ще більше смутку додає курликання журавлів над головою. Я стою і поглядом проводжаю їх у світ. Завмираю…Стою заворожена летом, мене полонив журавлиний клич, що відлунюється в небесах . Може вони кличуть і мене з собою, може вони просять покинути Україну , летіти в незнані світи …

Прохолодний вітерець проганяє тривогу , і я впевнено прямую вулицею  рідного села . Шкільний дзвоник вкотре кличе дітвору на уроки. Стараюсь бути уважною , запам’ятовувати пояснення вчителів , вчасно все виконувати. В пам’яті повторюю вивчені рядочки поезії Ганни Кульчицької :

Кульчиці – село завзяте,

 В нього історія своя.

Воно повстанцями багате.

В селі їх було біля ста.

Вони вмирали як герої

В боях у рідній стороні.

Сьогодні  нам про мужніх повстанців–односельців і про події часів УПА  буде розповідати  член Союзу українок , член Самбірського літературного об’єднання «Дністер», зв’язкова збройного підпілля жіночої мережі ОУН на Самбірщині – Ганна Кульчицька.

Святково прибраний зал , на планшеті світлини вояків УПА , портрет Степана Бандери та Романа Шехевича, під іконою Покрови горить свіча, як пам'ять про загиблих. А поруч невеличка  виставка книг і портрет молодої Ганни Кульчицької. Збірку  її поезій «Мої незміряні шляхи »  я перечитала з тривогою в серці. Її вірші - незагоєна рана вічної туги , яку вона виливає за друзями по боротьбі. Ще від своєї прапрабабусі я чула про трагедію Кульчицького лісу , де під час облави у криївці весною 1948 року загинули повстанці. Зимівник у Кульчицькому лісі був розрахований на 10-18 чоловік, мав два входи , скриті від людського ока. Зверху росли кущі і дерева, так що  проходячи над ним, не можна було помітити криївки. Там знаходились документи і друкарська машинка, все було знищене під час облави. Мій дідусь розповідав , що коли вони вчились у школі, то ходили в ліс , де серед ярів була розрита криївка.

…До зали входить  невеличкого росту літня жінка . Струнка і водночас схилена тягарем долі . Іде впевнено , роздивляється .В  її очах я помічаю смуток , тривогу і радість . Скільки їй років ? А якою юною була у ті часи , коли зв’язковою допомагала воякам УПА.

Ми розпочинаємо літературно-музичну композицію. Читаємо поетичні рядки Ганни Кульчицької , згадуємо сторінки історії Повстанської армії. Вічну шану , любов та низький уклін  за мужність , за міць духу віддаємо українським повстанцям . Схиливши голову в журбі слухає нас Ганна Євстахіївна . У мить в її очах спалахує іскра минулого і вона разом з нами  співає про мужнього повстанця , що впав на полі бою. Боязко нам торкатись струн душі цієї жінки , яка так ніжно , трепетно, зворушливо до сліз пише про  любов до рідного краю. Все ж ми надаємо їй слово. З глибини серця і з сльозою на очах вона промовляє: 

- Шановні вчителі , дорогі учні , майбутні будівничі нашої знедоленої України. Сьогодні в честь великого свята , а саме 70-річчя УПА , членом якої я являюсь , хочу з вами поділитись спогадами про страшне минуле дитинство і юність .Я народилась 22 грудня 1929 року у селі Кульчиці . Починаючи з 1944 року життя для мене стало трагічним . Я втратила батька, рідного брата Мирослава  псевдо «Щука»,що загинув десь у Югославії , трьох двоюрідних братів .З того часу посвятила себе боротьбі , щоб мстити ворогові за кожну смерть. Також втратила двох своїх провідників Баранецького Петра «Козака»із села Сілець та Супика Володимира із Черхави … Загинули на вулиці Зацвинтарній . Загинули славно. Спочивають у Дублянській могилі…

Тремтячою рукою жінка втирає непрохану сльозу, ми їй пропонуємо продовжити розповідь сидячи , проте вона відмовляється і з бойовим завзяттям продовжує:

- Наприкінці 1945року я пішла до УПА , стала членом боївки «Козака»під псевдо «Марта .Мала», коли загинув Баранецький Петро , перейшла до провідника «Лиса», що безпосередньо підкорявся надрайоновому референту «Кардашу». Я виконувала всі завдання , переправляла зброю , повстанців , пошту до визначених місць : у село , ліс , криївку, хату .Найважче було виконувати завдання серед білого дня , щоб не потрапити на засідки КГБ вночі . Я була такою ж молодою , як ви , дівчатка, зараз. Через усе місто , повне червонопагонників, потрібно було перенести зброю в лози над Дністром біля Кружик і передати станичному. Я ішла в оточенні хлопців , вони залицялись до мене , жартували , а в рукавах держали пістолі. Мені було не до жартів , у мене на шиї висіли два автомати  готові до бою , зверху літній плащ  та ще у сумці три гранати , запасні диски , набої , а поверх – дві хлібини .Ми сміючись підходимо до охорони . Один із них встає й іде назустріч . Очима командир наказав підготуватись до бою . Ми знали , що боротьба буде нерівною. Але минулося , охоронець попросив сірники . Котрийсь подарував йому коробку , наші жарти його заспокоїли і він нас пропустив. , не перевіряючи .Вийшовши за місто , ми не могли повірити , що живі. У такі подорожі  вирушали часто. Я  згадую своїх подруг «Зеню» Лесю Гайдукевич, «Славу» Ірину Лукавську . вони так само як і ви любили співати повстанські пісні.

 Як сьогодні пам’ятаю день , коли у сад  біля нашої хати хлопці із лісу принесли на палатках раненого Станька Ярослава . Його кликали «Острий».Вдень я його тримала у криївці, що була в стодолі , а на ніч приводила до хати і там обробляла рани. Ходила по ліки до Самбірської аптеки , виходила його.

   1947 рік був найважчим для всіх , полягло багато повстанців , значна частина перейшла на Захід ,масові арешти , облави , знущання, людський страх , зневіра повсюди…6 вересня 1947 року у нашу хату зайшли….мене босу , роздягнену гнали через усе село. Підганяли залізними штирями . Кинули у яму з щурами по коліна у воду. Б’ють , мордують , вимагають зізнань . Зуміла все знести … Дальше 10 років позбавлення волі , сибірські злигодні …Тяжко розповідати , тому свій біль і тугу виливаю у вірші.

      Прошу вас, дорогі наші діти , будьте гідними синами і дочками своїх батьків і дідів . Гордіться тим , що ви є нащадками нації , яка «зародилась великої години. Пам’ятайте тих хлопців лісових, що за Вкраїну вмирали.

На завершення зустрічі ми щиро дякували Ганні Євстахіївні за незламність духу , активну участь у громадському житті Самбірщини, поетичний вогник .Бажали здоров’я та довгих років життя.

…Тією самою стежкою повертаюсь додому. На хвилинку зупинилась біля пам’ятника солдату , де на гранітній стіні викарбувані імена тих односельчан , що загинули за щастя і волю рідної України. А скільки їх полягло ?Скільки своєю кров’ю зросило святу землю. Скільки спочиває у Кульчицькому лісі без могил? Спогад про зустріч надовго залишиться у моєму серці. Впевнено можу сказати : « Я горджусь своїм селом, своєю ріднею , яка не стояла осторонь цих подій . Адже це частинка мого роду і мого власного « Я». Серед сірих буднів і яскравих фраз я буду черпати сили для відновлення справедливості історії ».

Під вечір знову над нашою хатою пролітав журавлиний ключ. Кликав у чужину , де перебувають на заробітках батьки . Та я залишусь тут , буду продовжувати навчання , щоб стати гідною свого повстанського роду.

                                                                                                                  ПопільОлена